Учасники Чемпіонату Європи з мотокросу тренуються на Вербовій Лозі

25 травня 2006

В понеділок, двадцять другого травня, на автошляхах Олександрії з’явилася розмальована чисельними рекламними написами колона запорошених трейлерів з європейськими номерами. Еліта європейського мотоспорту взагалі-то прямувала до Пензи, на третій етап Чемпіонату Європи, що мав розпочатись за тиждень (попередній етап відбувся в Дніпропетровську), але наш земляк, олександрієць, відомий мотоспортсмен Володимир Крисько запропонував своїм колегам потренуватись в Олександрії і спробувати одну з найкращих рельєфних трас Європи – Вербову Лозу.

Так, Вербову Лозу, забуту в своїй вітчизні і незнану за кордоном. Представники збірних команд Італії, Норвегії, Бельгії і Данії були вражені оригінальністю траси, масштабами і можливостями для як спортсменів, так і для їх мотоциклів – в Європі вони вимушені «кататися» на значно менших за розмірами трасах. Перше запитання іноземних гостей – яка погодинна вартість використання траси? Запитання і здивувало, і розсмішило одночасно.

Виховані на радикально меркантильних принципах чужоземці, звиклі жити за принципами Європейського Союзу, самостійно, без перекладачів їхали собі до Пензи, майже спокійно, без заморочок, доки не зустріли на українських дорогах… ні, не бандитів, працівників ДАЇ. Можливо виник мовний бар’єр (спортсмени не володіють ні державною українською, ні російською, та й англійською – так собі), дійсно, з чого б це працівникам дорожньо-патрульних служб країни, що проситься до Європи, вивчати англійську? В результаті мотоциклісти стали біднішими на певну суму інвалюти «євро».

Враження про Україну – по-новоєворпейському політкоректне. Тобто, явно не в захваті. Чого не скажеш про Вербову Лозу. Відповідальним посадовим особам було б роздати гостям офіційні запрошення на безкоштовне відвідування траси - чудовий стимул для залучення європейських туристів до Олександрії.

Але, ближче до спорту. Вівторок, двадцять третє. Заїзди почалися о дванадцятій і тривали п’ять годин. Ще раз повторюсь – оригінальність траси спортсменів вразила. Безпосередньо поспілкувавшись зі спортсменами, які щойно заглушили двигуни, помітив явний кейф, втому, хороший настрій і впевненість. Гонщики – народ специфічний, інтернаціональний. Вся братія виглядала майже однаково, лише на запитання англійською дехто іронічно посміхався і казав «привіт» - наші.

Датчани приїхали сім’єю: тато і мама – водії і механіки, син, років шістнадцяти – спортсмен. «Кататись» там починають змалечку, з п’яти років. Ця родина в спорті вже десять років. Вважають себе професіоналами, але стосовно прибутковості такого бізнесу висловилися стримано. Лідерами в мотокросі вважають британців.

На запитання оглянути «оселю» гостинно запросили до свого трейлера. Чистенько і скромненько, але місця замало, тісно, навіть. Тут вони й живуть досить довго і досить часто, така вже специфіка спорту. Якщо відкатаються в Пензі «на відмінно», однозначно завдячать експромтовому тренуванню на верболозівській трасі.

З італійцем поспілкувалися відразу після його заїзду. Траса сподобалась, настрій перед змаганнями бойовий. Італійців-мотоспортсменів типовими італійцями не назвеш. З відомих італійських музикантів згадав лише Рамазоті (і то, з нашої подачі). Механік команди розповів, що в спорті вже двадцять років. Професія династична – батько теж був механіком, і у інших спортсменів – теж.

- Яка найкраща італійська футбольна команда? Мілан?
- Ні.
- А яка?
- Ні, я взагалі футбол не люблю.
Сюрприз. Так от руйнуються стереотипи. Разом посміялися.

Відмінності нашої та іноземної мотошкіл відразу кидаються в око – хлопці стрибають вище, можна сказати, дуже високо. Про переваги і мінуси любові до стрибків хай подискутують професіонали з глибшим досвідом, а от українські спортсмени трималися на рівних, навіть, на завершення тренувань запропонували іноземцям влаштувати «справжні» перегони зі «справжнім» призовим фондом (ящик пива). Європейці відмовились, мотивуючи тим, що перед змаганнями в Пензі треба берегтися, мотоспорт – річ небезпечна.

Без пригод все ж-таки не обійшлося. Днем раніше, в понеділок, європейські «мототуристи» здали свою запорошену уніформу та інші речі до пральні. Далі – класика, майже, за Жванецьким. Під пральнею розриває водопровідну трубу. Від старості і чисельних депресій. Автоматика нафаршованих електронікою пральних машин спрацьовує таким чином, що витягнути форму не вдається. Вівторок. Завершення трудового дня не вирішило проблемного питання. А завтра вранці вже вирушати до Пензи на змагання. Директор Радіо МАЯК Андрій Турський обтелефоновує всіх можливих посадових осіб, ситуація миттєво передається в радіоефір, підозрюю, що гостям про цю ситуацію просто не повідомили. Щоб не хвилювались перед змаганням. Згодом аварію все ж-таки усунули, форму відіпрали і віддали власникам. Хепі енд.

Тепер будемо чекати на новини з Пензи. З гостями попрощалися лаконічно, але щиро. Всього два слова. Good luck!

Радіо МАЯК. Олександрія.