Скрябін в Олександрії. Сотні глядачів горлали: «Я вб’ю тебе!!!»

5 червня 2006

В суботу, в Олександрії, в Міському Центрі Культури і Дозвілля, відбувся-таки, нарешті, довгоочікуваний і так широко розафішований концерт групи Скрябін. Сєйшн розпочався на двадцять хвилин пізніше зазначеного часу, але це вже є традиційним явищем в молодому українському шоубізі, так би мовити, зворушлива спадщина совка, можна сказати, вчасно розпочався концерт (от, наприклад, Г.О. два роки тому в Києві на дві години відтягнули початок – є що згадати незлим тихим словом).

Приємних речей було декілька – заповнена зала, вдячні слухачі, відмінне світлове шоу, і шоу, власне, самих «скрябінів», спітнілий Кузьма промовляв, що заради таких моментів варто жити, що олександрійська публіка найкраща в світі, нові абсолютно пісні, симпатична бек, шалений шум-свист-гам-топіт-підспів з боку слухачів. Приємно, що Андрій Кузьменко в своїх нових піснях значно підняв поетичну планку, внаслідок набутої життєвої мудрості або політичних негараздів – неважливо. Приємно, що окрім Скрябіна потрапив одночасно і на ЕйСіДіСі – гітарист Льоша, викапаний Ангус Янг, не стрибав на сцені, мабуть, тільки через брак місця. Приємно, що концертний Скрябін вигідно відрізняється від студійного, старий добрий гітарний звук нагадує рокнрольні вісімдесяті-дев’яності, пункерські, з металевим присмаком, душевний і ностальгічний.

Тепер про неприємне. Невідомо, чим займався звукорежисер, і хто взагалі керував звуком, але знову чомусь згадався початок дев’яностих, аматорські фести, напівпідпільні, нікому, окрім самих музикантів і їх друзів не потрібні концерти, вбиті гітари і роздовбані динаміки і, як наслідок – відповідний звук. Такий самий звук був і на суботньому виступі Скрябіних. Навряд чи це фірмова скрябінівська фєнька, можливо це вже професійний рутинний пофігізм або звичайне роздовбайство – не важливо. Не сподобався мені звук, і все тут. Половина слухачів була одного віку з музикантами і прийшла уважно послухати тексти. Слова вгадувались важко, легше було на піснях, що вже давно знайомі, доросла аудиторія почала відверто нудьгувати, молодому поколінню було полегше – прийшли «на Скрябіна» і відчути драйв. Скрябін був, драйв теж.

А чому я, власне, занудствую? Концерт відбувся? Відбувся. Кузьменко на сцені був? Був. Ну, і всьо чьотко. Фіг з ним, з галімим звуком. А, ще один момент, теж привіт з вісімдесятих, безумовно, приємно відчувати себе таким собі поп-ідолом, якби не захоплення месіанством. Вміння завести публіку повинно застосовуватись з суспільно-корисною метою. Мабуть. А коли спітнілий артист спонукає молодь підспівувати «Я вб’ю тебе!!!», а піпл слухняно і зомбовано горлає, виникають невтішні висновки. Про що я думав під час концерту? Наприклад, чому постійно заводиться мікрофон, чому бек краще танцює, ніж співає ( можливо, дама себе просто не чула, але мені-то що до того? )?. А ще думав про те, що Скрябін – це моя група. Не повністю, але за духом – моя. Вони це ще раз довели цього вечора. Ми слухали їх дванадцять років тому, будемо слухати і надалі. Чи прийду я ще раз на Скрябіних, якщо вони ще раз приїдуть до Олександрії? Так.

Товариш Хо